Героїв Україна пам'ятає!
Горить свіча і пам'яті сльоза додолу з неї краплями стікає...
Героїв Україна пам'ятає!
Самохін Антон Олексійович
1991-2014
Загинув 13 червня на Луганському аеродромі: військовий літак, який заходив на посадку, збили терористи із зенітно-ракетного комплексу. Йому було всього 23 роки…
Самохін Антон Олексійович народився 18 січня 1991 року в м. Кіровоград. Згодом сім'я (мама, брат Руслан, Антон) переїхала в с.Верблюжка, на батьківщину мами. З 1998 року по 2007 рік Антон навчався у Верблюзькій загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів. Отримав свідоцтво про базову середню освіту.
У ранньому дитинстві втратив батька, а в 2007 – маму. Близькі родичі, подружжя Луньових Сергій Олександрович і Вікторія Борисівна, взяли його в свою сім’ю і стали для нього другими батьками.
До 2009 р. Антон навчався в загальноосвітній школі № 29 м. Кривий Ріг. Здобувши середню освіту, продовжив навчання в Криворізькому технічному університеті на металургійному факультеті за спеціальністю – обробка металів тиском. Активно займався спортом, відвідував секцію зі спортивного бою. Проходив військову службу у 25-й Дніпропетровській повітряно-десантній бригаді. Після служби пішов працювати на завод, задумувався створити сім'ю… Та буремні події в Україні не могли не вплинути на юнака, тому одним серед перших добровольцем пішов захищати східні кордони рідної держави. Повернувся в свою повітряно-десантну бригаду слюсарем-монтажником, старшим солдатом. Лікувався в Дніпропетровському військовому госпіталі. Наприкінці невеликої відпустки побував у рідному селі, поспілкувався з друзями, говорив, що вже набридла ця війна, що вона скоро закінчиться й через місяць він уже буде вдома, а там під осінь одружиться з коханою дівчиною… Говорив…
За розпорядженням Президента України Петра Порошенка Антона Самохіна посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
За рішенням сесії депутатів сільської ради вулиця ім. Фурманова перейменована на вулицю ім. Самохіна
Генич Володимир Михайлович
1994-2014
Загинув 4 липня 2014 року під час воєнної операції в селі Велика Версужка Луганського району Луганської області. Йому було всього 20 років…
Генич Володимир Михайлович народився 10 травня 1994 року в селі Верблюжка. Так сталося, що з дитинства Володю та його сестру Інну виховував лише батько Михайло Харитонович. 2011 року закінчив Верблюзький навчально-виховний комплекс «загальноосвітня школа I-III ступенів – дошкільний навчальний заклад». Активність проявляв у всіх сферах шкільного життя, був хорошим спортсменом.
Завжди розсудливий та виважений, його не по-дитячому мудрі поради часто ставали в пригоді дорослим. Володя дуже любив своїх рідних і близьких, дітей. А найбільше – стареньких, про яких піклувався та завжди допомагав. Життя цінував найбільше, любив в усіх проявах. Володя був добрим товаришем, мав неабиякий авторитет серед однокласників та молоді села.
Він був світлою людиною і це світло ніс іншим. Захист України, вболівання за її долю та долю громадян став святим обов’язком для Володимира. І він виконав його з честю ціною власного життя.
«Я – воїн. Я – захисник», - такі були слова Володі в ту мить, коли дізнався про героїчну загибель двоюрідного брата Самохіна Антона. Не хотів відсиджуватися вдома у відпустці, не міг ховатися за чужими спинами. Обов'язок перед загиблим братом, рідними та сім'єю не давав душевного спокою. В останню нашу зустріч він був украй розгублений. Не міг повірити у зраду частини певної українців. І тому зробив свій вибір.
За розпорядженням Президента України Петра Порошенка Володимира Генича посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
За рішенням сесії депутатів сільської ради вулиця ім. Калініна перейменована на вулицю ім. Генича.
Задніпряний Олександр Миколайович
1979-2014
Загинув 31 серпня 2014 року під час обстрілу Донецького аеропорту
Олександр Миколайович Задніпряний народився 10 січня 1979 року у селі Верблюжка. Закінчив Верблюзьку неповну середню школу, потім Новгородківське професійно-технічне училище №36. Після служби в рядах Збройних сил України вернувся в рідне село і влаштувався працювати у Верблюзьку МТС, де довгий час працював його батько трактористом. До роботи ставився відповідально, обробляв та піклувався про землю рідну.
Олександр Миколайович був добрим сином і братом, люблячим татусем для донечки Даші. Постійно допомагав рідним, був товариським, подільчивим, веселим і життєрадісним.
Молодий воїн продовжив бойовий шлях свого дідуся, ветерана Великої Вітчизняної війни, учасника бойових дій Мутила Михайла Івановича, якому судилося вистояти в тій страшній війні, дійти до Берліна та прожити довге життя.
Не довелося добити агресора на Сході Олександру… 31 серпня 2014 року під час обстрілу донецького аеропорту він загинув. Для нього стала домівкою рідна верблюзька земля, а його душа знайшла спокій у небесній армії.
За розпорядженням Президента України Петра Порошенка Олександра Задніпряного посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
За рішенням сесії депутатів сільської ради вулиця ім. Фрунзе перейменована на вулицю ім. Задніпряного.
Кучер Валерій Анатолійович
1987-2015
З 16 на 17 лютого 2015 року його життя обірвалося під час кривавих боїв під Дебальцевим
Кучер Валерій Анатолійович народився в с. Верблюжка 1 листопада 1987 року, в сім’ї він був середнім сином. Разом зі своїми братами Артемом та Віталієм зростав у добрі та любові. Батьки – Леонід Панасович та Наталія Миколаївна вкладали всю свою душу у виховання синів, піклувалися про них, щоб вони зростали в достатку.
1993 року маленький хлопчик Валерій з великими очима і з незгасним прагненням до знань вперше переступив поріг Верблюзької ЗОШ.
Ще з дитинства збагнув, що найкращий скарб, яким володіє людина, - це її розум, тому мав цілеспрямований характер. У класі був яскравим прикладом відваги і мужності, взірцем для багатьох однокласників.
Цей непосидючий хлопчик ніколи не зупинявся на досягнутому і впевнено рухався вперед. Він – інший у всьому. Вмів розділити щастя і горе, а останній окраєць хліба завжди ділив навпіл. Валерій надзвичайно тонко відчував красу природи, вірив у різноманітні дива, а ще любив мріяти.
По закінченню школи в 2004 році вступив у Новгородківське ПТУ №36, здобув професію тракторист-водій.
У 2008 році одружився, має дружину Анжелу та двох доньок Анастасію й Катерину. Працював у місті Долинська на залізниці, але так трапляється в житті, що на долю чоловіка завжди припадає нелегка праця: захищати свій дім, родину, Батьківщину.
За розпорядженням Президента України Петра Порошенка Валерія Кучера посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня.